[Кто бросит помидор, того прикончу на месте!!!]
От же ж бабуся!..
- говорила мне моя мама, когда её котёнок начинал фулюганствовать... (С) А дело на самом деле было так... Рождественским вечером 7 января 1942 года в тихое украинское село Любарского района, шо на Житомирщине, пришли
Зайшли до хати всім кодлом. Жили ми тоді на Власівці. Смердючі шо ті чорти, паршиві як та ніч, і давай вошей трясти всім кодлом. Біля печі та й ще в коморі. Німці - вуни такі. Де курка або свиня - все зжеруть і навіть кістки не залишать. А де курова, то молоком аж захлинаються. Свинота. Картопляників захтіли, падло несамовите. А в нас остання картопля в погребі.
Бабця Зінька, свекруха моя, дєдушки твого мама, почала поратись біля печі, картопляники готовить і матюкає їх - а щоб ви всі повиздихали, халєри кусок, падло несамовите [такой вот мат на Житомирщине, ага! - прим. Кота Леопольда]!!! А щоб вас трясця взяла!!! А щоб... ... ... ... А щоб... ... ... ... [непереводимая игра слов на мове вперемешку с полонизмами - прим. Кота Леопольда]!!!
Есеси мовчали, бабця теж. Поки вуни не начали бздіти. Бабця напевно трошки перед тим випила [валерьянки!!! а вы шо подумали??? - прим. Кота Леопольда], бо як тільки вуно падло перднуло, вуна схупила рогача, та й по-під сраку ту падлюку, халєри їй кусок, аж покотилося! Я й зомліла - наставили на всіх автомати прямо біля печі, думаю вже - зара заб`ють... Дєдушка твій аж побілів, а я до них на коліна і молю: пане офіцер, не вбивайте, у мене ж дитина [дядюшке моему, будущему КГБшнику, до последних дней остававшемуся убеждённым коммунистом, было тогда чуть больше месяца - прим. Кота Леопольда]! У нас же ж так не можна, вошей в хаті трясти і пердіти!
Один унтєр, звірюка паршива, відігнав бабцю від печі і сам почав поратись. Знав, падло, як картопляники роблять, халєри йому кусок. Слава Богу, що не постріляли прямо в хаті. Каже, падло несамовите: матка, мовчи, бо сам вб`ю! По-нашому каже, скотиняка. Навчивсь десь по-нашому.
Выжили... Знакомьтесь - гроза СС всея Житомирщины бабця Зинька.
Прабабушка Кота Леопольда Зинька Даниловна. Пережила т.н. голодомор, войну и голодный 1947-й. Ещё и внуков четверых подняла, земля ей пухом.
P.S.: Кто бросит помидор, того замочу на месте!!!
Journal information