Вчора, у день Збройних сил України, я зустрічалася з дітьми - з учнями школи №43 міста Маріуполь. Заради цього мене спеціально відпустили з передка.
Зустріч організувала Альона Попова - учителька (прим. Кота - запомните это имя, по окончании войны оно понадобится для Нюрнберга-2) з якою я десь із місяць тому випадково познайомилась у потязі. Вона розповіла, що на Покрову у школу запросили військових, і серед них була жінка у формі, і діти були просто вражені - до цього вони якось не знали, що жінки теж служать і воюють.
Наслідком візиту тієї жінки-військовослужбовця і нашої з Альоною зустрічі у потязі став урок на тему "Жінка на війні".
Я маю ще довоєнний досвід лекцій та інших публічних виступів, але виключно перед дорослою аудиторією. З дітками зустрічалася вперше, тому дуже-дуже хвилювалася.
Принесла їм фронтові фото, показувала на проекторі. А відео вирішила не показувати, бо не мала часу, щоб повирізати з них неприйнятну у шкільних стінах лексику.
А дітки підготували невеличкі виступи про жінок-волонтерів і вояків. І прикрасили аудиторію власноруч зробленими колажами з фотографіями жінок на війні. Часто на тому самому плакаті фото сучасних воячок були у сусідстві з фотографіями Людмили Павліченко та інших героїнь Другої світової.
...
Вот так «учителя» типа Алёны Поповой преподают детям историю и героизируют нацистских бандитов и убийц. Ставя их на одну ступень с Героями Советского Союза, освобождавшими Украину от кумиров своих нынешних ХЕРоев.
Journal information