
До человека в первый раз не дошло (почти полгода назад), что своё «творчество» он в обязательном порядке должен отмечать как содержащее нецензурную лексику и указывать в раздаче возрастные ограничения.
Ну что ж... Не понимает, ну и ладненько - раздачу я прикрыл. Формально как несоответствующую требованиям оформления. А по сути... Оцените «творческий» и интеллектуальный уровень автора сих нетленок.
[Поэма богу Анубису... ;-))]О, Анубис! Я эякулирую в Нил
Под Звёздами после сношения с Нюит.
Хаб раскрывает свои объятия
Хар-по-хуит!
Звёзды открывают мне свой свет,
Я - Зверь дрожу в экстазе,
И кончаю в Нил
В огне Фив.
Дочь Солнца садится на ложе
Рядом со мной и выпивает слёзы
Из моих глаз
В дыме благовоний.
Стрелы Зевса
И копьё Марса летят на Землю.
14 в бесконечности
Сият нефритовым хуем.
Я - твой повелитель алчная змея,
Твой господин и хозяин Венеры и Аркадии
И всех звёзд на небосводе,
Что над детьми рассыпались алмазной россыпью...
[Жопа... ;-))]
На дворе зима две тысячи четырнадцатого года,
Месяц я уж и не припомню.
Я после дрочки пью свекольный квас,
Закусывая сухарём.
Тем временем Медведка Миша,
Почесав пизду, тем самым себя и убаюкав,
Заснула на перине сладким сном,
Держа в руке калач.
Посыльный Женька Кушев примерев бабские трусы
В городе Петра средь бела дня,
Забыл о том, что бандероль с французскими конфетами
Осталась на бухгалтерском столе.
Я зазевал, отложив библию подальше,
Хуй почесав, зевнув ещё разок,
Пчихнул, и из ноздри моей сопля
Полезла на мой стол.
Я высморкался возле печи в помойное ведро,
И закурил недорогую папиросу.
Выкурив две трети, я понял, что она потухла.
И выбросив её в ведро, отправился к тазу.
Омыв в тазу водой и дегтярным мылом ноги,
И вытерев их белым полотенцем,
Отправился в кровать,
В уме храня Медведкин образ.
Ранним утром, когда Солнце только
Выглянуло из-за горизонта,
Хуй ямщика Вадима встал,
Как Александрийский столп.
Сосунья Дарья проснулась
В келье у отца Пантелеймона,
И осознав, что жизнь пошла
Не по наклонной, одела полушубок,
И пошла к любимому Вадиму.
В избе Вадима в это утро был уют,
И бочонок кваса, что стоял в углу.
Сушки висели на гвозде, (на кухне),
И самовар пузатый стоял на кухонном столе.
Тем временем по снегу Дарья добираясь,
Увидела на рябине снегиря;
Ямщик Вадим ещё сопел.
А Женька Кушев в ванне возлегая, дрочил
На чем сей божий свет стоит.
Сосунья Дарья добравшись до дома милого Вадима,
И постучав в оконце кулачком,
С улыбкой и задором на лице,
Увидела в оконце дорогого.
Вадим и не спеша вставать с кровати,
Продолжал сопеть.
Но Дарья всё стучала кулачком в окно,
И щёчки на лице её румянил утренний мороз.
Через полчаса мытарства под оконцем,
Она замёрзшая отправилась домой.
Дед Антон тулупу надевая и валенки подшитые надев,
Запрёг коня, и в лес поехал.
Вадим проснулся. Хуй стоял столбом.
В это время Дарья добравшись до родного дома,
Сняла валенки, и полушубок сняв,
Приступила к обычному безделью.
Такая вот жопа на Руси, —
Хуй столбом, пустая келья, и просыпаешься один...
В итоге я не удержался и в порыве вдохновения сделал перевод «Жопы» на украинский язык. Получилась исповедь истинно свидомого воина ВСУ...

[Сповідь добровольця в зоні АТО... ;-))]
На дворі зима 2015 року,
Місяць я вже й не пригадаю.
Я після дрочки п'ю буряковий самогон,
Закушуючи сухарем.
Тим часом наша парамедик з позивним «Капустянка Хвеська»,
Почухавши пизду і тим самим себе вгамувавши,
Заснула на перині солодким сном,
Тримаючи в руці калача.
Посильний від пана Ляшка приміряючи бабські труси
У окопі у Маркіяна серед білого дня,
Забув про те, що бандероль від волонтерів з французькими цукерками
Залишилася на столі комбата.
Я зазівався, відклавши біблію подалі,
Хуй почухавши, позіхнувши ще разок,
Чхнув, і з ніздрі моєї жовто-блакитна сопля
Полізла на коліматор.
Я висякався біля печі в помийницю,
І закурив недорогу цигарку.
Викуривши дві третини, я зрозумів, що вона згасла.
І викинувши її у відро, відправився до тазу.
Омивши в тазу водою і дегтярним милом ноги,
І витерши їх брудним завошивленим рушником,
Відправився в ліжко,
У розумі зберігаючи Хвеськин образ.
Рано вранці, коли сонце тільки
Виглянуло з-за обрію,
Хуй ротного Охрима встав,
Як Олександрійський стовп.
Смоктуха Мокрина прокинулася
У келії у пароха Пантелеймона,
І усвідомивши, що життя пішло
По похилій, одягла ватника,
І пішла до свого чергового йобаря Охрима.
В бліндажі Охрима цього ранку був затишок,
І баклага самогону, що стояла в кутку.
Часник висів на цвяху, (на кухні),
І самовар москальський стояв на кухонному столі.
Тим часом по снігу Мокрина добираючись,
Побачила на горобині снігура;
Ротний Охрим ще сопів.
А посильний від пана Ляшка в ванні лежачи, дрочив на портрет Пороха
На чому цей божий світ стоїть.
Смоктуха Мокрина діставшись до будинку милого Охрима,
І постукала в віконце кулачком,
З посмішкою і завзяттям на обличчі,
Побачила в віконце свого хахаля.
Охрим і не поспішав вставати з ліжка,
Продовжував сопіти.
Але Мокрина все стукала кулачком у вікно,
І щічки на обличчі її рум'янив ранковий мороз.
Через півгодини митарств під віконцем,
Вона замерзла і вирушила додому.
Дід Антон кожуха надягаючи і валянки підшиті надівши,
Запріг коня, і в ліс поїхав ховати їжу від вояків.
Охрим прокинувся. Хуй стояв стовпом.
У цей час Мокрина діставшись до рідного дому,
Зняла валянки, і ватника знявши,
Приступила до звичайного неробства.
Така ось жопа на Україні, -
Хуй стовпом, порожня келія, і прокидаєшся один ...
Блин... После такого надо как следует полечиться валерьянкой...

Journal information